.RU

СЬОМА - В. С. Зеченецькш — доктор юридичних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту вивчення...


СЬОМА


^ ПОЗАСУДОВІ ЦИВІЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ


Розділ 1


Глава ІЛ


Нотаріат і нотаріальний процес


•ншАААААннннннАААн

^ НОТАРІАТ І СУД


т тт 'т и'' § 1. Поняття нотаріату. Модель нотаріату латинського типу


Нотаріат за чинним законодавством — це система органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України від

  1. вересня 1993 р. «Про нотаріат» , далі — Закон).

У правових системах більшості демократичних держав нотаріат є одним із провідних правових інститутів.
У світі існують два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату різні залежно від того, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша країна: це нотаріат англосаксонського та латинського типу.
1 Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

Першу групу складають нотаріальні органи англосаксонських країн (Англія, США тощо), до компетенції яких належить лише посвідчення документів та підписів. Наприклад, в англійських судах посвідчений нотаріусом документ не має повної юридичної сили доказу та потребує перевірки фактів, викладених в угоді. Таким чином, заінтересованим особам доводиться не тільки двічі сплачувати за ту саму роботу нотаріусу та адвокату, а й не вдається отримати на руки документ повної доказової сили . Система права англосаксонського типу характеризується тим, що кодифіковані закони в ній небагато- чисельні, джерелами правових норм є переважно прецеденти, утворені юридичною практикою. З метою забезпечення основного принципу цивільного обігу — свободи угод — передбачена можливість користуватися будь-якими доказами. Сторони, що укладають контракт, перебувають «віч-на-віч» і, навіть передбачуючи заздалегідь можливі конфлікти з приводу виконання такої угоди, покладаються на суд, який повинен буде вирішити виниклий у подальшому спір.
Нотаріуси в англосаксонській правовій системі, а також нотаріальні, як і інші письмові, докази не відіграють тієї ролі, що відводиться їм у країнах латинського нотаріату. Саме тому будь-які письмові документи у цивільному процесі к^аїн загального права можуть бути спростовані за допомогою свідків .
Основна група професійних юристів у США — це адвокати, що не виконують публічних функцій, а є представниками конкретної сторони.
Нотаріуси виконують виключно посвідчувальні функції, наприклад, стосовно копій, підписів, показань свідків під присягою тощо, при цьому допускається змішування нотаріальних та адвокатських функцій, наприклад, солісіторами в Англії. Про подібні якісні відмінності систем латинського нотаріату та нотаріату англосаксонської правової системи зазначалося відомим вченим Р. Давидом .
При цьому в літературі вказувалося на різну економічну ефективність та вартість різних систем нотаріату і в цілому юридичної інфраструктури для країн різних правових систем. Так, результати проведених досліджень показали, що витрати в англосаксонській правовій системі, зокрема у США, на утримання судів, у зв'язку із нерозвине-

  1. Див.: Андреа, Иемма. Нотариат в условиях рыночной экономики [Текст] / Йем-

ма Андреа//Сов. юстиция. - 1 992.-№ 17-18. - С. 39.
2
Див.: Решетникова, И. В. Доказательственное право Англии и США [Текст] /
И. В. Решетникова. - М., 1999. - С. 124.
з
Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. - М., 1997. - С. 293.
ністю системи нотаріату, перевищують подібні витрати у континентальних європейських цивільно-правових системах приблизно у 3-7 разів. У США витрати суспільства на правову допомогу складають З відсотки від сукупного суспільного продукту, у той час як у державах із розвиненою системою нотаріату — приблизно 0,7-0,8 відсотка. Це пов'язано із договірним ціноутворенням послуг адвокатів на відміну від нотаріальних тарифів, що встановлюються державою.
Другу групу нотаріальних систем становлять нотаріальні органи країн латинського,*так званого «писаного», права, де з метою скорочення чисельності справ, що розглядаються судами, визнається особлива важливість письмових доказів, в яких фіксуються юридичні умови укладення різних правочинів. З метою забезпечення превентивного захисту прав окремих осіб та юридичної сили укладуваних контрактів, у цих країнах уповноважують (призначають та контролюють) кваліфікованих професіоналів посвідчувати достовірність вчинюваних юридичних дій з тим, щоб гарантувати ефективність реалізації різних прав. При цьому мається на увазі, що вирішення виниклих у подальшому конфліктів за допомогою судових органів має бути винятком, оскільки при укладенні правочину створюються всі умови для його подальшої реалізації згідно із законом та інтересами сторін.
Тривалий час існування англосаксонської системи нотаріату виправдовувалося вимогами прагматизму, швидкості та ефективності. її прибічники проголосили систему латинського права джерелом формалізму, зволікань та труднощів. Останнім часом все більша кількість країн визнає переваги системи латинського нотаріату. Сьогодні нотаріат латинської школи набув поширення майже у всіх західноєвропейських країнах (Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Люксембург, Голландія, Іспанія), а також у Латинській Америці і навіть у Японії, загалом більш ніж у сімдесяти країнах. До цієї ж форми нотаріату приєдналися і країни, які не так давно йдуть шляхом розвитку вільного підприємництва, зокрема Польща, деякі країни Африки, Китай.
Для суб'єктів права, і особливо для суб'єктів цивільного обігу, важливим є той факт, що звернутися до нотаріуса набагато дешевше та швидше, ніж у подальшому ставати стороною в судовому спорі, сплачуючи досить дорогі послуги адвокатів і витрачаючи час та зусилля на доведення фактів, які могли б вважатися безспірними. Таким чином, система нотаріату як засобу попередження судових спорів, утому числі і таких, що виникають із контрактів, стає сьогодні найбільш поширеною.
У системі латинського нотаріату нотаріус виступає, по-перше, як незалежний представник держави, наділений від імені держави повноваженнями вчинювати нотаріальні дії, і, по-друге, одночасно такою особою, що несе особисту відповідальність за вчинення нотаріальних дій. Незалежність нотаріуса забезпечує надання правочинам сторін публічної форми та публічної довіри, оскільки нотаріус виконує завдання публічної влади. Контроль за діяльністю нотаріуса здійснюється державою в особі органів юстиції і нотаріальними палатами.
Як уже зазначалося, латинський нотаріат зазвичай іменується вільним нотаріатом. Як свідчить практика багатьох країн світу, відтворення цієї ознаки дозволяє знизити витрати держави на утримання системи гарантованої правової допомоги суб'єктам права, посилити матеріальну відповідальність нотаріуса, виключити незаконне втручання державних органів та посадових осіб, підвищити кваліфікацію нотаріусів, забезпечити дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
У системі латинського права існує різна організація органів нотаріату. У більшості західноєвропейських країн, а також у Латинській Америці та Японії функціонує нотаріат, де нотаріус є особою вільної юридичної професії, не входить до державного апарату і не є державним службовцем. Разом з тим свої повноваження він отримує від державної влади, держава делегує йому право посвідчувати документи, що ним редагуються або складаються, з метою надання їм публічної сили та доказовості, яку можна оспорити тільки в судовому порядку. Таке оптимальне співвідношення, на думку В. В. Яркова, забезпечує незалежність і одночасно підконтрольність нотаріату при здійсненні його функцій .
Існує ряд країн, де нотаріуси є тільки державними службовцями
2
(наприклад, Португалія, близько половини кантонів Швейцарії ). Донедавна до таких належали Україна та Росія.
Із прийняттям у 1993 р. Закону «Про нотаріат» нотаріальну діяльність в Україні здійснюють одночасно державні і приватні нотаріуси, діяльність яких розрізняється тільки за організаційними засадами.
Аналіз Закону України «Про нотаріат» дозволяє виснувати, що він орієнтований на латинську модель нотаріату , а обидві моделі нотарі-
^рков, В. В. Публично-правовой характер нотариальной деятельности [Текст] /
В. В. Ярков // Рос. юстиция. - 1997. - № 6. - С. 31.
2
Див.: Пиепу, Ж.-Ф. Профессиональное нотариальное право [Текст] / Ж.-Ф. Пи-
епу, Ж. Ягр. - М., 2001. - С. 209-210.
з
Див.: Комаров, В. Новый Закон «О нотариате» [Текст] / В. Комаров // Бизнес Информ,- 1 9 9 3.-№42.-С. 15.
ату в Україні функціонують на засадах рівності. Державна та приватна нотаріальна діяльність не розрізняються за її характером, змістом, предметом, функціями, значенням та наслідками. Саме внаслідок того документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу (ч. З ст. 1 Закону). І державні, і приватні нотаріуси виконують публічну функцію, делеговану їм державою, і здійснюють нотаріальну діяльність від імені держави'.
Якими ж є основні риси латинського нотаріату і наскільки вони відбиваються у законодавстві України про нотаріат?
Як уже зазначалося, у країнах латинського нотаріату нотаріус є посадовою особою, наділеною державною владою, та одночасно спеціалістом вільної юридичної професії. Нотаріус наділяється повноваженнями держави, що надає йому якості посадової особи, а його діяльності — публічного, офіційного характеру. Саме тому призначення на посаду нотаріуса здійснюється, як правило, міністром юстиції. Питання про розташування нотаріальних офісів також вирішується і контролюється державою (визначається кількість нотаріальних офісів та їх місцезнаходження; вирішується питання про їх утворення, скасування, реорганізацію). Контролюється державою і здійснення власне нотаріальної діяльності (у розумінні якісного технічного оформлення документів, дотримання формальностей, ведення звітності, виконання інших обов'язків нотаріуса).
У чинному законодавстві питання про правовий статус нотаріуса та контроль за його діяльністю врегульований недостатньо. Недоліком чинного нотаріального законодавства слід вважати відсутність вказівки на те, що нотаріус уповноважений вчиняти нотаріальні дії державою. Це уточнення сприяло б більш правильній регламентації вступу на посаду приватнопрактикуючого нотаріуса.
Державний нотаріус призначається на посаду і звільняється з посади управліннями юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 18 Закону). Приватний нотаріус згідно зі ст. 24 Закону має пройти реєстрацію у відповідному управлінні юстиції.
Діяльність приватного нотаріуса може здійснюватися тільки на підставі наділення його державою повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, що має оформлюватися не реєстрацією, а призначенням
Див.: Черемных, Г. Г. Нотариальное право [Текст] : учебник / Г. Г. Черемных, И. Г. Черемных ; под ред. Ю. А. Дмитриева. - М, 2004. - С. 689.
на посаду . Різниця тут суттєва, і вона полягає в тому, що відмова у реєстрації приватної нотаріальної дії не допускається, а призначення на посаду, тобто наділення повноваженнями, можливе лише у випадку, коли є необхідність у відкритті, утворенні нових посад нотаріусів.
У літературі нотаріальна діяльність кваліфікується як діяльність публічно-правового характеру . У цьому зв'язку вважаємо, що терміни «приватний нотаріат», «приватний нотаріус» та «приватна нотаріальна діяльність» не можна застосовувати у законодавстві та нотаріальній практиці. Ані нотаріат, ані нотаріус, ані нотаріальна діяльність не можуть бути приватними в силу певної специфіки інституту нотаріату як безспірної публічної юрисдикції. У літературі справедливо зазначалося, що з появою приватної практики юрисдикційна природа нотаріату
З
не змінилася .
Термін «приватний» стосується не нотаріату, а організаційних форм діяльності нотаріуса як особи, уповноваженої державою на вчинення нотаріальних дій. Разом з тим українські дослідники висловлювали думку, що Закон введенням приватного нотаріату усунув монополію держави на нотаріальну діяльність . На наш погляд, говорити про монополію держави на нотаріальну діяльність неправомірно, оскільки нотаріальні дії завжди вчинюються від імені держави і володіють державно-публічним характером. Тільки цим забезпечується виконання нотаріальних функцій, і тільки це — гарантія доказової сили нотаріальних документів. Для того щоб акти приватного нотаріуса мали силу офіційних, держава має наділити його повноваженнями.
Одним з основних питань реформування українського нотаріального законодавства є питання про перехід нотаріату на єдину організаційно-правову основу, що пояснюється безперечними перевагами системи вільного латинського нотаріату . Вільний характер діяльності нотаріуса має переваги для фізичних та юридичних осіб,

  1. Див.: Нотаріат в Україні [Текст] : підручник / за ред. В. В. Комарова. - К. : Юрін-

ком, 2006.-С. 30-31.
2
Див.: Зайцева, Т. И. Настольная книга нотариуса [Текст] T. 1 / T. И. Зайцева, Р. Ф. Галеева, В. В. Ярков. - М., 2000. - С. 3; Комаров, В. В. Новый Закон «О нотариате» [Текст] / В. В. Комаров // Бизнес Информ. - 1993. - № 42. - С. 15.
3
Правовые основы нотариальной деятельности [Текст]. - М., 1994. - С. 2.
4
Див.: Єрух, А. Новий закон про нотаріат України [Текст] / А. Єрух // Право України. - 1994. - № 3-А. - С. 22.
Див.: Мишель, Мерлотти. Буду рад помочь российскому нотариату [Текст] / Мерлотти Мишель // Закон. - 1996. - № 9. - С. 111-113; Андреа, Йемма. Нотариат в условиях рыночной экономики [Текст] / Йемма Андреа // Сов. юстиция. - 1992. - № 17-18.-С. 20-21.
оскільки вони є вільними у виборі нотаріуса. Крім того, можливість притягнути нотаріуса до відповідальності за заподіяну ним у процесі здійснення своєї діяльності шкоду є певною гарантією законності нотаріальних дій.
Фундаментальна реорганізація економічних відносин, поява нових видів правочинів та збільшення їх кількості об'єктивно зумовили сучасне посилення ролі інституту нотаріату, унікальність, корисність та економічність якого полягає в тому, що нотаріат дозволяє забезпечувати правоохоронні функції, законність та правомірність юридичних дій учасників цивільного обігу за рахунок їх самих, без будь-яких витрат з боку держави'.
Зазначені проблеми знайшли своє висвітлення у Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, ухваленій на шостому пленарному засіданні Національної Комісії зі зміцнення демократії та
утвердження верховенства права 22 березня 2006 р. та схваленій Ука-
2
зом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/20 06 . Пункт 5 цієї Концепції зазначає, що суттєвого розвантаження судової системи можна досягти, посиливши потенціал нотаріату. Щоправда, не можна погодитись із твердженням про те, що наказове провадження у цивільному судочинстві (видача судового наказу за відсутності юридичного спору між сторонами) доцільно трансформувати у функцію нотаріату. Наразі юрисдикція суду та нотаріату щодо вирішення цих питань визначається як альтернативна. Заінтересовані особи на свій розсуд реалізують право на звернення до суду або до нотаріуса (принаймні у випадку, коли підставою для стягнення є нотаріально посвідчений правочин). Вважаємо, існування таких правил має об'єктивні підстави, а наказове провадження заслуговує на позитивну оцінку як різновид спрощеного судового провадження. Мова йде про стягнення заборгованості, яка вважається безспірною за суб'єктивним розсудом законодавця. Це не виключає можливих заперечень з боку боржника, що, у свою чергу, не дозволяє позбавляти його права на судовий захист.
Щодо інших пропозицій Концепції стосовно основних напрямів реформування нотаріату, то з ними слід погодитись. Потрібно скасувати поділ, що існує в нотаріальній професії — на державних та приватних. Держава не повинна забезпечувати здійснення нотаріальних

  1. Концептуальные материалы по нотариальной реформе в Российской Федерации [Текст]. - СПб., 1997. - С. 36.

  2. Офіц. вісн. України. - 2006. - № 19. - Ст. 1376.

функцій, які успішніше виконують недержавні нотаріуси. Водночас держава повинна здійснювати контроль за якістю надання нотаріальних послуг та регулювати їх вартість для малозабезпечених категорій населення. Мають бути вироблені чіткі та надійні механізми відповідальності нотаріусів за надання неякісних послуг.
У країнах латинського нотаріату нотаріальна практика не обмежується суто юридичною сферою, а здійснення нотаріальної діяльності передбачає вирішення питань, що належать до економічної, фінансової, соціальної та податкової сфер. Знання, якими володіє нотаріус, а також його практичний досвід дозволяють йому надавати більш ніж технічну допомогу. Досить часто він є конфіденційним консультантом для тих, кому необхідно прийняти ті чи інші правові рішення.
В Україні лише останнім часом набуває все більшого розвитку цей аспект нотаріальної діяльності. Частина 2 ст. 4 Закону наділяє нотаріуса правом складати проекти правочинів та заяв, копії документів та виписок із них, а також надавати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.
Уточнення статусу нотаріуса пов'язане і з вирішенням питання про здійснення контролю за його діяльністю. Латинський нотаріат характеризується тим, що діяльність нотаріусів тією чи іншою мірою контролюється і з боку держави, і з боку такої самоврядувальної організації нотаріусів, як Нотаріальна палата.
У всіх країнах — членах Міжнародного союзу латинського нотаріату нотаріуси поєднуються у професійну організацію, незалежну від державної влади, завданнями якої є: представлення професії на різних рівнях; вирішення питання щодо відбору, навчання та організації стажування нотаріальних кадрів, утворення та скасування нотаріальних офісів; розгляд спорів між самими нотаріусами; контроль за здійсненням нотаріальної діяльності.
Однією з характерних рис латинського нотаріату є надання переваг письмовим, і в першу чергу нотаріальним, доказам. У цьому зв'язку простежується певна проблема: українське процесуальне законодавство не надає жодних переваг нотаріально посвідченим документам. Так, ч. 2 ст. 212 ЦПК України передбачає, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. На наш погляд, слід законодавчо закріпити положення про те, що нотаріально посвідчені правочини або документи не можуть бути оспорені показаннями свідків.
Далі, нотаріусу як посадовій особі заборонено у країнах латинського нотаріату прямо чи побічно здійснювати несумісні з посадою нотаріуса функції та брати участь у діяльності, що становить небезпеку для матеріальних інтересів нотаріуса або осіб, які до нього звертаються (операції на біржі, у комерції, банківська діяльність, посередництво); використовувати свою посаду для отримання документів, що становлять інтерес для нього самого або членів його сім'ї. Частина 2 ст. З Закону також містить заборону для нотаріуса перебувати у штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою та посередницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої ст. 4 Закону, а також викладацької та наукової у вільний від роботи час. Стаття 9 передбачає визнання недійсними нотаріальних дій, що вчинюються нотаріусом або іншою посадовою особою на своє ім'я та від свого імені, на ім'я та від імені своїх родичів.
Нотаріус латинської школи обмежений територіально у здійсненні своєї діяльності. Він може здійснювати нотаріальні дії тільки в межах певного нотаріального округу.
Відповідно до ч. З ст. 13і Закону нотаріус також не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком випадків заміщення інших нотаріусів. Поряд з цим згідно зі ст. 41 Закону нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком випадків, передбачених законодавством. Стаття 25 Закону зобов'язує приватного нотаріуса мати робоче місце в межах нотаріального округу, визначеного за його заявою управлінням юстиції відповідно до адміністративно-територіального розподілу України.
Оплата за вчинення нотаріальних дій як принцип латинського нотаріату також фіксується державою. Основне правило, відповідно до якого визначається її розмір, полягає у компенсації різниці між вартістю оформлення документів, що приносять великий прибуток, і так званих «нерентабельних» документів.
Інакше регулюється це питання українським законодавством. Згідно зі ст. 19 Закону за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси стягують держмито у розмірах, встановлених чинним законодавством. Розмір же оплати нотаріальних дій, що вчинюються приватним нотаріусом, визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (ст. 31 Закону) без фіксування в законі його вищої межі. Законодавчо передбачена тільки нижня межа такої оплати. Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 10 липня 1998 р. «Про впорядкування стягнення оплати за вчинення нотаріальних дій» розмір
оплати, що стягується за вчинення нотаріальних дій приватними нота- ріусами, не може бути меншим, ніж розмір ставок державного мита, що стягується державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії .
Напевно, вирішити це питання потрібно інакше, виходячи із таких міркувань. По-перше, нотаріат — орган, що захищає права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб і має бути доступним для осіб, що потребують такої правової допомоги. Гарантією доступності нотаріату, зокрема, має бути суворо встановлена плата. Для заінтересованих осіб має бути неважливо, до якого нотаріуса звертатися. Головна мета — максимально забезпечити та гарантувати доступність нотаріальних дій, допомогти реалізувати досить високий попит на нотаріальні послуги. По-друге, можливість визначати розмір оплати вчинюваних нотаріальних дій надає нотаріату комерційного характеру та може привести до конкуренції між нотаріусами, що абсолютно неприпустимо. Конкуренція необхідна у підприємницькій діяльності, займатися якою нотаріус не може. Наслідок конкуренції — гонитва за клієнтами, що тягне за собою зловживання правами, тощо.
Нотаріус латинської школи зобов'язаний гарантувати свою професійну відповідальність, як правило, за допомогою страхування. У Франції, наприклад, існує диференційована відповідальність за вчинення професійних помилок та розтрати.
Український Закон закріплює правило, відповідно до якого шкода, заподіяна особі внаслідок недбалих або необережних дій державного нотаріуса, відшкодовується у порядку, передбаченому законодавством України (ст. 21), а приватного нотаріуса — у повному розмірі.
Як бачимо, чинне нотаріальне законодавство України потребує деяких змін, метою яких має стати забезпечення функціонування українського нотаріату як нотаріату латинського типу, як системи превентивного правосуддя.
Нотаріат — складова частина системи юстиції, що здійснює право- застосовну діяльність, у результаті якої захищаються суб'єктивні права та інтереси фізичних і юридичних осіб. При цьому нотаріальні дії забезпечують охорону і захист безспірних прав та інтересів у тому випадку, коли вони здійснюються відповідно до встановлених законом правил; порушення правил призводить до недійсності нотаріального акта. Нотаріус повинен, установивши фактичні обставини з конкретної справи за допомогою доказів, застосувати відповідну правову норму. Таким чином, діяльність нотаріату необхідно розглядати як правову форму діяльності, що характеризується особливим предметом, змістом і функціями.
Сутність нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона спрямована на закріплення суб'єктивних цивільних прав, забезпечення їх реалізації, на посвідчення тих фактів, які пов'язані з виникненням цивільних правовідносин. Тим самим завдання нотаріату мають деяку спільність із завданнями інших органів цивільної юрисдикції.
Разом з тим предмет нотаріальної форми охорони становлять без- спірні справи на відміну від судової діяльності, предметом якої є спори про право цивільне. Нотаріус посвідчує безспірні права та факти, у наявності яких можна переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів, чим запобігає виникненню спорів про право, вирішення яких віднесено до компетенції суду. Якщо відсутні документи, що підтверджують той чи інший факт, останній може бути встановлений судом у порядку окремого провадження, бо не є без- спірним. Нотаріат як гілка юстиції за своїми завданнями наближений до суду і врешті-решт сприяє досягненню завдань правосуддя.
Органи нотаріату здійснюють тільки їм належні функції, серед яких можна виділити найбільш суттєві.

  1. Функція забезпечення безспірності і доказової сили документів. Нотаріально посвідчений договір у випадку спору в суді полегшує стороні можливість доказати свої права, бо зміст прав і обов'язків сторін за договором, справжність їх підписів, а також час здійснення договору офіційно підтверджені нотаріальним органом і тому є вірогідними і безспірними (ст. 1 Закону, ст. 59 ЦПК).

  2. Функція забезпечення законності правочинів та інших юридичних актів (контрольна функція). Сталість договору, іншого правочину або юридичного акту пов'язується з їх правомірністю, тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, належних їм суб'єктивних прав, які вони передають іншим особам, тощо. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону нотаріус повинен відмовити у здійсненні нотаріальної дії у випадку невідповідності останньої законодавству України або міжнародним угодам.

  3. Функція сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їх прав і законних інтересів. Останнім часом ця функція набуває все більшого значення. Так, згідно з ч. З ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні прав і захисті їх законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, які вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. На підставі ч. 2 ст. 4 Закону нотаріус має право складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Ці важливі положення Закону наближають українського нотаріуса до нотаріуса латинської школи, який бере участь у підготовці контрактів, намагаючись виключити саму можливість виникнення правових спорів.

Дискусійним є питання щодо визначення місця норм, що регулюють нотаріальне провадження, у системі права.
Деякі фахівці стверджують, що нотаріальне законодавство є невід'ємною частиною адміністративного, зокрема адміністративно- процесуального, законодавства, інші вважають, що нотаріально- процесуальні норми — підгалузь цивільного процесуального права.
Віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законодавства, що регулює його діяльність, — до адміністративного законодавства є спірним. Адміністративні органи частково становлять механізм виконавчої влади; вони покликані здійснювати особливий вид державної діяльності — виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає у практичному виконанні вимог законів та інших нормативних актів у процесі керівництва господарством і культурою. Очевидно, що органи юстиції, і зокрема нотаріат, подібних завдань не виконують, оскільки вони не є виконавчо-розпорядчими, а здійснюють діяльність щодо охорони прав від порушень, захисту прав, попередження правопорушень.
Процесуальна природа нотаріальної діяльності та деяка спільність її із судовим провадженням, судовою діяльністю дозволяє визнати нотаріальні норми частиною цивільного процесуального права.
У процесі становлення і розвитку сучасної системи органів цивільної юрисдикції (суду, господарського суду, нотаріату), діяльність яких є тісно взаємопов'язаною і цим забезпечує всебічну та ефективну охорону і захист суб'єктивних цивільних прав фізичних і юридичних осіб, утворюється нова система цивілістичних процесуальних галузей. До неї належать власне цивільне процесуальне право, що регулює відносини, які виникають при здійсненні правосуддя з цивільних справ; господарське процесуальне право, предметом якого є розгляд справ у господарському суді; нотаріальне процесуальне право, що регламентує діяльність нотаріату як безспірної юрисдикції.
2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.